Понеділок, 18.11.2019, 18:40
| RSS

20146, с.Молодецьке, Маньківський район, Черкаська область, Email: molodsh@ukr.net тел. (04748)71540

Сайт Молодецької загальноосвітньої 
школи І-ІІІ ступенів

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 312
Статистика сайту

Захист Вітчизни для учнів 10 класу

 

РОЗДІЛ ІІІ. ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА

Урок 3.13. ТП

Тема 3.2-9. Солдат у бою у складі бойової групи

 

Мета

Розповісти про зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі з мобільними групами противника. Завдання, прийоми і способи дії солдата на полі бою у складі бойової групи. Склад бойової групи («двійки», «трійки»). Розподіл обов’язків між військовослужбовцями та їхня взаємодія в бойовій групі. Особливості дій солдата у складі бойової групи в умовах ближнього бою. Організація вогневої взаємодії в бойовій групі. Застосування різних способів пересування залежно від інтенсивності вогню противника і рельєфу місцевості.

 

План уроку

1. Зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі з мобільними групами противника.

2. Бойовий порядок механізованого відділення на БМП (БТР) із урахуванням його розподілу на бойові групи.

 

1. Зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі з мобільними групами противника

Термін «бойова група» не ввійшов поки що в чинні бойові статути. Але практика завжди вносить свої корективи в теорію: під впливом різних факторів з’являються нові форми і способи дій військ.

Звернемося спочатку до досвіду бойових дій в Афганістані. Відомо, що ця війна принесла чимало сюрпризів. Довелося рішуче ламати сформовані тактичні стереотипи, діяти не за класичними канонами позиційного протиборства, як це було у двох світових війнах, а в умовах, коли бойові зіткнення із противником епізодично виникали то в одному, то в іншому місці і так само зненацька припинялися, як і починалися.

У цій обстановці (коли «всюди фронт») і була вироблена нестереотипна тактика «загонових дій». Суть її в тому, що для рішення кожного конкретного бойового завдання тактичного плану створювалося своє угруповання сил і засобів, основу якого найчастіше складав посилений мотострілковий (парашутно-десантний, десантно-штурмовий) батальйон із танками, артилерією і саперами. Це був обхідний, рейдовий або ударно-штурмовий загін цільового призначення.

Як би не відрізнялися прийоми радянських військ в Афганістані від бойових дій на Північному Кавказі, вони багато в чому подібні за формами та способами рішення завдань. Той же «клаптико-спалаховий» характер бойових дій, те ж нелінійне, розширене поле бою з розмитими межами між фронтом і тилом, та ж тактика «набігів» іррегулярних формувань, ті ж застосовувані ними прийоми партизанської боротьби — кинджальні вогневі удари з близької відстані, бандитські напади на військові колони, сторожові застави, гарнізони, влаштування засідок на дорогах, масове мінування, використання снайперів тощо. Цілком природно, що загонова тактика і в першу, і в другу чеченські кампанії стала застосовуватися полковими (бригадними) і батальйонними тактичними групами.

Але на відміну від Афганістану, у Чечні військам довелося вирішувати більш складні та різноманітні тактичні завдання у специфічних умовах. Змінилися, удосконалилися, стали більш витонченими способи дій бойовиків. Великі, організаційно оформлені на початку вторгнення в Дагестан  збройні формування (ЗФ) після нанесеного їм удару перейшли до тактики «блошиних укусів»: стали переважно діяти дрібними, розрізненими бандгрупами, що застосовують в основному диверсійно-терористичні акції — раптові «набіги» за принципом «наскок — відхід», вогневі нальоти, засідкові дії, снайперський вогонь, масову установку мін-«сюрпризів».

Групова тактика, що застосовувалася федеральними (окупаційними)військами в контр терористичній операції, була відповідною реакцією на зміну умов оперативно-тактичної обстановки і дій незаконних збройних формувань. Вона знайшла своє конкретне вираження у створенні в складі мотострілкових і парашутно-десантних підрозділів імпровізованих бойових груп у вигляді «двійок», «трійок» і більших утворень, що включають різних фахівців: мотострілків-автоматників, кулеметників, гранатометників, що підсилюються саперами, а іноді вогнеметниками. Мета формування таких груп: створити більш гнучкий, розосереджений бойовий порядок підрозділу, що був би більше пристосований для боротьби з дрібними бандгрупами, у тому числі в горах, населених пунктах, забезпечував ефективніше використання бойових якостей кожного виду стрілецької зброї. У цьому випадку, природно, підвищується роль молодших командирів і старших груп і взагалі самостійність і відповідальність кожного військовослужбовця за виконання поставленого.

Однією з передумов створення бойових груп є те, що в ході бойових дій у Чечні особливе місце посіло снайперське протиборство. У ряді випадків, особливо під час боїв у містах і горах, снайпер стає, можна сказати, ключовою дійовою особою: вражаючи важливі цілі, він нерідко визначає успіх усього підрозділу.

Однак, досить тривалий час використання снайперів (хоча у військах їх ставало все більше) не приносило належного ефекту, оскільки вони діяли як звичайні мотострілки: командири не були навчені тактично грамотно визначати їхнє місце в бойовому порядку взводу, роти. Становище істотне змінилося, коли снайпера почали включати до складу групи і діючі в парі з ним автоматники, кулеметники, гранатометники стали допомагати йому в пошуках цілі, забезпечувати його охорону, вибір позиції, її маскування. У результаті підвищилася ефективність використання не тільки снайперів, але й самих бойових груп.

Хоча командування Об’єднаного угруповання військ (окупаційних сил) досить швидко оцінило переваги групової тактики й у війська були надіслані докладні рекомендації щодо їхнього застосування, освоїти на практиці цю, здавалося б, не настільки складну науку виявилося справою непростою. Створення бойових пар, «трійок», груп («автоматник — гранатометник», «кулеметник — автоматник — снайпер») спочатку мало формальний характер. Особливо важко було домогтися бойової злагодженості, визначеної синхронності дій груп, їхньої взаємної підтримки, без чого втрачався зміст їхнього створення. Мотострілки нерідко спішувалися на великій відстані від позицій бойовиків, групи просувалися розрізнено, неузгоджено, не підтримували вогневого взаємозв’язку, що полегшувало противникові відбиття атаки.

Складно давалася взаємодія бойових груп із вогневими засобами, що мали їх підтримували. Так, бойові машини піхоти здійснювали вогневу підтримку, знаходячись на відстані від груп, що атакують до 1000 м, а танки ще далі — до 1–4 км, що не дозволяло досягти швидкого й ефективного придушення вогневих точок бойовиків, порушувалася тактична взаємодія в підрозділі, і бойові групи, власне кажучи, позбавлялися вогневої підтримки. Командування вжило ряд дієвих заходів, щоб ліквідувати зазначені недоліки, навчити офіцерів, молодших командирів, старших бойових груп раціонально поєднувати вогонь, рух і маневр.

Створення бойових груп у складі федеральних військ, на думку фахівців, у цілому себе виправдало. Практика показала, що за належної підготовки та всебічного забезпечення вони можуть успішно діяти в наступі й обороні в складі бойової охорони, сторожових застав, під час проведення блокування, пошуку, патрулювання, під час штурмових дій у населеному пункті та в горах. Звичайно, їхнє застосування не панацея. Не можна не враховувати того, що їхнє створення вступає в певне протиріччя з основним принципом бою — зосередженням сил і засобів на важливому напрямку, та й не проти будь-якого противника прийнятна групова тактика — вона не заміняє, а лише доповнює ударну тактику. До того ж, як відзначалося, тактично грамотне використання бойових груп вимагає від командирів чималого мистецтва.

Разом із тим привнесення групової тактики у військову істотно змінило «обличчя бою»: він став розпадатися на більш дрібні спалахи, що значно ускладнило роботу командирам взводів, рот, батальйонів — стало важче тримати кермо влади у своїх руках, організовувати розвідку, забезпечувати захист, охорону. Довелося вносити корективи й у методи роботи щодо підготовки бойових дій.

Центр зусиль командирів усе більш зміщається в низову тактичну ланку — безпосередньо у взводи, відділення, бойові групи, розрахунки, екіпажі, від умілих дій яких значною мірою залежить результат бою. Під час контртерористичної операції накопичено чималий досвід організації дій бойових груп у різних умовах. Центральне місце в роботі командирів, як показала практика, повинна займати організація взаємодії як усередині самих груп, так і між ними, а також з підтримуючими їх вогневими засобами. Найбільш дієвим методом є проведення тактико-стройового заняття, тактико-вогневого тренування на місцевості, подібної до району майбутніх дій. під час таких занять легше предметно роз’яснити кожному військовослужбовцеві окремо й групі в цілому їхнє місце в бойовому порядку взводу, роти, яке завдання та яким чином вони повинні виконувати, як їм варто взаємодіяти із сусідами, що підтримують вогневими засобами, саперами, вогнеметниками. Особливу увагу необхідно приділити тому, щоб усі чітко засвоїли сигнали оповіщення, впізнання, виклику, переносу та припинення вогню.

З особливими труднощами командування зіштовхнулося при застосуванні бойових груп у гірських районах Чечні. Справа в тому, що багато підрозділів, що прибули до складу угруповання, не мали змоги на місцях дислокації пройти гірську підготовку. Якщо під час війни в Афганістані новоприбуле поповнення 40-ї армії 3–4 місяця навчали у спеціальних навчальних центрах Туркестанського військового округу і лише після цього направляли в район бойових дій, то в ході контртерористичної операції можливості для настільки тривалої підготовки військ не було. Засвоювати способи дій у горах вони змушені були, на жаль, в основному в ході бою.

Особовий склад кожної бойової групи повинен був пройти спеціальну гірську підготовку, що включає фізичну підготовку і тренування в техніці подолання гірських перешкод, навчання орієнтуванню в горах, особливо вночі, у туман, визначенню відстаней. Автоматники, кулеметники, снайпери вчилися вести вогонь під великим кутом до місця цілі, у складних метеорологічних умовах, при різких змінах температури й атмосферного тиску. Усі військовослужбовці освоювали інженерну справу. Вони повинні були вміти встановлювати міни, розміновувати й проводити підривні роботи, а також швидко й уміло пристосовувати скелі, печери й інші природні укриття в горах для ведення бою, використовувати їх для захисту та маскування.

Особлива увага зверталася на узгодження дій груп під час оволодіння панівними (командними) висотами, під час просування в долинах, ущелинах, під час подолання перешкод і загороджень. Тут від кожного воїна була потрібна взаємодопомога. Сигнали взаємодії призначалися найбільш прості, що легко запам’ятовуються і ясно відрізняються один від одного.

Досвід переконує також, що кожен військовослужбовець, що входить до складу бойової групи, незалежно від спеціальності, повинен володіти прийомами ведення розвідки місцевості в горах, твердо знати тактику дій противника. Старші бойових груп повинні вміти вибрати місце для влаштування засідок — біля доріг, стежок, що проходять по карнизах та ущелинах, на схилах висот, що прилягають до дороги (стежки) або утворюють вхід в ущелину, в населених пунктах тощо.

Під час прочісування місцевості важливо, щоб взаємодія бойових груп забезпечувала почерговість їхнього просування від рубежу до рубежу. Приміром, у той час, коли одна група оглядає місцевість, взаємодіючі групи розташовуються на вигідному рубежі на відстані 25–30 м від об’єкта (гай, яр, будинок) і тримають його під прицілом. Особливу складність становить виявлення снайперів противника, що ретельно маскуються. Для їхнього виявлення у складі бойових пар (трійок) доцільно мати спеціальних спостерігачів.

При підготовці до штурмових дій у населених пунктах під час контртерористичної операції з бойовими групами відпрацьовувався порядок їхньої взаємодії при просуванні вздовж вулиць, подоланні завалів, загороджень, при веденні бою всередині будинків, порядок використання димів для забезпечення скритності маневру, осліплення вогневих точок бойовиків, вибиралися об’єкти для знищення їх вогнеметними засобами.

Практика показала, що вогнева підтримка бойових груп, особливо під час дій на закритій, різко пересіченій місцевості, у населеному пункті, ускладнюється через те, що утрудняється спостереження за їхніми діями. У цьому випадку потрібна вибірковість при ураженні цілей на кожному напрямку. Зокрема, прийнятним тут може бути зонально- об’єктовий метод вогневої підтримки, при якому командири мотострілкових, танкових, парашутно-десантних підрозділів отримують більшу можливість брати участь у керуванні вогнем артилерії, погоджувати вогонь і маневр бойових груп. Так, при реалізації блокуючих дій бандгруп у Чечні застосовувався метод вогневого охоплення, а при проведенні пошуку — метод вогневого прочісування.

Особливі вимоги при застосуванні групової тактики висуваються до системи керування. Зокрема, під час бойових дій у Чечні складність полягала в тому, що бойові групи не були забезпечені радіозв’язком і подача їм команд командиром взводу, роти здійснювалася звуковими і світловими сигналами, що в умовах бою, особливо на пересіченій місцевості, дуже важко. Ставка в такій обстановці робилася на самостійність, кмітливість, ініціативу командирів відділень, розрахунків, екіпажів, старших бойових груп.

Та й у цілому досвід контртерористичної операції показав, що успіх застосування бойових груп багато в чому залежить від їхньої здатності діяти нестандартно, зненацька для противника.

Досвід ведення бойових дій в Афганістані та Чечні є злободенним для тактичної підготовки механізованих та аеромобільних формувань Сухопутних військ Збройних сил України. Як показав досвід дій наших військ в Іраку, бандформування, які діють у цій країні, застосовують аналогічні форми та способи нападу та терористичних дій. Тому навчання діям у складі бойових груп є основним у бойовій підготовці механізованих та аеромобільних підрозділів у ланці «відділення — взвод».

Аналіз досвіду сучасних збройних конфліктів свідчить про те, що форми і способи тактичних дій підрозділів постійно вдосконалюються, вони залежать від змісту поставлених завдань, ролі та місця підрозділів у бою, характеру дій противника, умов місцевості, наявних штатних і приданих сил і засобів, а також від рівня підготовки особового складу.

З огляду на зміни, які відбулися в змісті тактичних дій Сухопутних військ Збройних сил провідних країн світу протягом останнього десятиріччя, слід відзначити декілька основних тенденцій, які спонукали до появи нових способів виконання підрозділами бойових завдань і вимог до організації їхньої бойової підготовки.

По-перше, масоване застосування високоточної зброї посиленої військової міці в ході ведення збройних конфліктів призвело до того, що Сухопутні війська застосовувалися не широкомасштабно, а лише у складі посилених частин і підрозділів для виконання окремих завдань при нарощуванні зусиль і розвитку успіху, якого було досягнутого за рахунок завоювання вогневої ініціативи та панування в повітрі.

Такий стан створював передумови до значного зменшення бойових втрат  механізованих і танкових підрозділів, прихованого здійснення маневру та досягнення раптовості, але водночас ускладнював організацію бою, оскільки командири позбавлялися можливості особисто спостерігати за полем бою, проводити рекогносцирівку звичайним методом, ставити бойові завдання підрозділам і організовувати взаємодію безпосередньо на місцевості.

По-друге, під час виконання бойових завдань підрозділи зустрілися з нетиповим, нетрадиційним противником — малочисельними, але мобільними та добре підготовленими бойовими формуваннями, які ухилялися від прямих сутичок, уникали позиційних форм боротьби, надавали перевагу влаштуванню засідок, раптовому нанесенню ударів, активному застосовуванню снайперських груп і мінно-вибухових загороджень, у критичних ситуаціях «розчинялися» серед місцевого населення і вступали в бій лише тоді, коли їм це було вигідно, уміло використовували місцевість, нічні та складні погодні умови, швидко зосереджувалися і розосереджувалися після коротких сутичок.

По-третє, готовність мобільних груп противника зненацька атакувати з будь-якого напрямку, недостатня кількість сил і засобів для охорони підрозділів технічного і тилового забезпечення, вогневих (стартових) позицій засобів підсилення призвели до стирання чіткої межі між фронтом і тилом, спонукали командирів діяти нестандартно й ініціативно, вести пошук нових форм і способів тактичних дій в умовах відсутності суцільних фронтів.

Вказані фактори сприяли підвищенню ролі злагодженості дрібних підрозділів у ланці «відділення (екіпаж, розрахунок) — взвод — рота». При цьому, особливу увагу в підготовці вказаних підрозділів слід звернути на:

• навчання командирів прийняттю сміливих, ініціативних, нестандартних рішень, вибору найбільш доцільного варіанту побудови бойового порядку, організації самостійних дій у відриві від головних сил, стійкого та безперервного управління в складних умовах обстановки;

• навчання військовослужбовців різноманітним способам і прийомам пересування на полі бою із безперервним веденням розвідки противника (як у пішому порядку, так і під час дій на бойовій техніці), подоланню інженерних загороджень і природних перешкод, умілому веденню вогню, прикриттю один одного в ході виконання бойового завдання, діям у складі дрібних бойових груп — «двійок» і «трійок»;

• формування в підлеглого особового складу фізичної витривалості та психологічної готовності до виконання завдань в екстремальних умовах.

Нижче наведені варіанти побудови бойового порядку механізованого відділення, прийоми та способи пересування військовослужбовців на полі бою, послідовність прикриття один одного в ході виконання бойового завдання, способи дій у складі дрібних бойових груп — «двійок» і «трійок» в основних видах бою, з урахуванням досвіду ведення бойових дій у збройних конфліктах сучасності.

 

2. Бойовий порядок механізованого відділення на БМП (БТР) із урахуванням його розподілу на бойові групи

Основні елементи бойових порядків підрозділів визначені положеннями Бойових статутів Сухопутних військ, однак, як свідчить досвід ведення збройних конфліктів останніх років, умови обстановки вимагають від командирів усіх ступенів ведення творчого пошуку нових, більш ефективних способів застосування в бою наявних сил і засобів.

Зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі з малочисельними мобільними групами противника обумовило доцільність створення у складі механізованих (аеромобільних) підрозділів позаштатних бойових груп — «двійок» і «трійок».

Первинним підрозділом механізованих військ є відділення, до складу якого можуть входити до трьох бойових груп.

Розподіл відділення на бойові групи дозволяє створити більш гнучкий і розосереджений бойовий порядок, підвищити ефективність вогневого ураження противника і живучість підрозділу, забезпечує взаємну підтримку та прикриття вогнем на полі бою під час здійснення маневру.

Склад указаних бойових груп залежить від організаційно-штатної структури відділення та завдань, які воно виконує. У разі посилення відділення вогневими засобами, до складу бойових груп можуть додатково входити: вогнеметник, розрахунок АГС-17 чи СПГ-9.

З урахуванням вказаних факторів елементами бойового порядку відділення можуть бути: перша група («трійка»), друга група («трійка»), третя група (БМП).

Варіант складу бойових груп може бути таким:

перша група — старший стрілок (старший групи), кулеметник і стрілок;

друга група — командир відділення, снайпер, гранатометник, стрілок — помічник гранатометника;

третя група — заступник командира бойової машини, навідник, оператор (кулеметник КПВТ) і механік-водій (водій).

 

Механізоване відділення на БМП

(1-й варіант організаційно-штатної структури)

Умовні позначення

Командир бойової машини – командир відділення (заступник командира взводу)

Заступник командира бойової машини – навідник – оператор

Механік – водій (старший механік – водій)

Кулеметник (РПК)

Гранатометник

Стрілок – помічник гранатометника

Снайпер

Старший стрілець

Стрілок (стрілець – санітар)

 

Склад позаштатних бойових груп

Група № 1. Старший стрілок, кулеметник, стрілець

Група № 2. Командир відділення, снайпер, гранатометник, стрілок – помічник гранатометника

Група № 3. Заступник командира бойової машини – навідник – оператор, механік-водій (старший механік-водій)

Рис. 48. Механізоване відділення на БМП

 

Умовні позначення

Командир бойової машини – командир відділення (заступник командира взводу)

Кулеметник (БТР)

Водій (старший водій)

Кулеметник (РПК)

Гранатометник

Стрілок – помічник гранатометника

Снайпер

Старший стрілець

Кулеметник (РПК)

 

Склад позаштатних бойових груп

Група № 1. Старший стрілок, кулеметник, снайпер

Група № 2. Командир відділення, гранатометник, стрілок – помічник гранатометника, кулеметник

Група № 3. Заступник командира бойової машини – навідник – оператор, механік-водій (старший механік-водій)

Рис. 49. Механізоване відділення на БТР (1-й варіант)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Механізоване відділення на БМП

(2-й варіант організаційно-штатної структури, підсилений вогнеметником)

Умовні позначення

Командир бойової машини – командир відділення (заступник командира взводу)

Кулеметник (БТР)

Водій (старший водій)

Кулеметник (РПК)

Гранатометник

Стрілок – помічник гранатометника

Снайпер

Старший стрілець

Кулеметник (РПК)

Вогнеметник

 

Склад позаштатних бойових груп

Група № 1. Старший стрілок, кулеметник (РПК), снайпер, вогнеметник

Група № 2. Командир відділення, гранатометник, стрілок – помічник гранатометника, кулеметник (РПК)

Група № 3. Кулеметник (БТР), водій (старший водій)

Рис. 50. Механізоване відділення на БТР (2-й варіант)

 

Контрольні питання

1. Чим обумовлене зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі з мобільними групами противника?

2. Бойовий порядок механізованого відділення на БМП (БП) із урахуванням його розподілу на бойові групи.

 

Подяка за роботу над сайтом
Турченку Тарасу та Головатому Віталію
Copyright Karpenko © 2019
Мапа сайту